Антистатичні крісла – це спеціальні сидіння, які безпечно розряджають статичні заряди, створювані людським тілом, за допомогою спеціальних комбінацій матеріалів і конструкції заземлення. Їх основною функцією є контроль поверхневого опору в діапазоні 10^5-10^9 Ом, забезпечуючи повільне вивільнення статичної електрики, уникаючи небезпеки швидкого розряду.
Досягнення антистатичних характеристик в основному залежить від трьох технічних елементів: провідного матеріалу сидіння (наприклад, поліуретану, наповненого частинками сажі), який утворює шлях провідності заряду, металевого каркаса, який діє як канал передачі заряду, і пристрою заземлення або провідних колес для завершення остаточного розсіювання заряду. Серед них питомий об’ємний опір матеріалу сидіння є ключовим параметром, який вимагає балансу між електропровідністю та комфортом користувача. Лабораторні-антистатичні стільці зазвичай мають багато{3}}шарову композитну структуру зі зносостійким-поверхневим шаром ПУ, що забезпечує комфорт, і провідною волокнистою сіткою в середньому шарі, що покращує дифузію заряду.
Промислова оцінка антистатичних стільців зосереджується в першу чергу на трьох вимірах: стабільність опору поверхні (ступінь впливу вологості), надійність механічної конструкції (наприклад, безперервність заземлення під навантаженням 200 кг) і адаптованість до навколишнього середовища (характеристики -зносостійкості та -непролиття, необхідні для чистих приміщень). Різні сценарії застосування мають різні вимоги до параметрів. Електронні майстерні зосереджуються на швидкому розряді (10^6-10^7Ω), тоді як у легкозаймистих і вибухонебезпечних місцях потрібно контролювати швидкість розряду (10^8-10^9Ω).